Заплутаність і синхронність. Друге, значно доповнене видання. - Синхронічність Карла Юнга та дивовижні властивості квантової фізики. Психіка та матерія зустрічаються. #927310

Уявіть собі дві частинки, віддалені одна від одної на кілометри, навіть на світлові роки, здатні миттєво впливати одна на одну, ніби їх пов'язує дивна невидима нитка через порожнечу. Альберт Ейнштейн з деяким скептицизмом назвав цю властивість Всесвіту «примарною дією на відстані». Це було в 1935 році, і навіть найпрогресивніші фізики розуміли, що ідея заплутаності суперечить здоровому глузду. Але це не була вигадка. Навпаки, це було прямим наслідком квантової теорії, галузі фізики, що зародилася кілька десятиліть тому серед прогресивних вчених Європи на початку ХХ століття.
Заплутаність є центром однієї з найбільших загадок сучасної фізики. Однак вона нагадує інше, набагато давніше, але не менш провокаційне поняття: синхронність Карла Густава Юнга. Юнг, психіатр і засновник аналітичної психології, описав синхронічність як «значущу випадковість», некаузальний зв'язок між різними подіями, які здаються резонуючими в якійсь таємній гармонії. Можливо, ми можемо ризикнути побачити в квантовому заплутанні дивовижне наукове відлуння інтуїції Юнга?
Ця книга рухається між наукою і філософією, між емпіричними даними і дивовижними інтуїціями. Вона пропонує роздуми, що виходять за межі відчутного, у захоплюючі і ще не досліджені території. Автор запрошує читача робити те, що завжди вміли робити великі уми з : спостерігати за дивацтвами повсякденного життя, щоб побачити проблиски надзвичайного.
Сьогодні, коли лабораторії дають нам математичні докази неймовірних чудес, наш людський інстинкт спонукає нас запитати себе, чи є щось більше. Можливо, як підозрював великий фізик Девід Бом, у Всесвіті існує прихований порядок, який ми ще не можемо повністю осягнути. Бом припускав, що нелокальність, фундаментальний принцип квантової фізики, може бути ключем до переосмислення зв'язку між розумом і космосом.
Майже неминуче, коли мова заходить про квантове заплутування, ми вступаємо в сферу метафізики. Деякі вчені (або, можливо, правильніше було б сказати «деякі просвітлені уми») побачили в квантових полях основу для пояснення екстрасенсорних сприйнять. Звичайно, це слизька грань, але не позбавлена чару.
Не випадково в багатьох містичних традиціях, від Сходу до Заходу, є згадки про енергетичні поля, що пов'язують усі речі. Згадайте поняття «прана» в індійській філософії або китайське «ці». Квантова фізика, певним чином, начебто натякає, що такі ідеї є не лише моральною поезією, а фрагментами фізичної істини, яку ще належить розшифрувати.
У час, коли, здається, панує технологічне розчарування і нас більше нічого не дивує, така тема, як заплутаність, нагадує нам, що таємниця не зникла. Таємниця  лише  перемістилася далі: вона перейшла з міфів і легенд до лабораторних експериментів. Можливо, тому що, як припускає квантова заплутаність, більше не існує  «тут» і «там», «до» і «після». Можливо, все пов'язане. І в цьому зв'язку, можливо, ми можемо знову знайти втрачене диво.